Кіноблог

Якщо Ви хочете побачити, як талановита актриса впродовж всього фільму настільки переграє себе, що перетворює свій стильний і натхненний образ на безглуздий і осоружний фарс, як режисер фільму поступово втрачає своє натхнення і гробив всі найцікавіші сюжетні лінії, переходячи з мови притчі на безглузду і порожню базікання, як робота обператора обмежується знахідкою одного красивого плану, постійне мусированіє якого викликає нудьгу. А також, якщо Ви хочете, щоб слово “любов” віднині викликало б у Вас напад нудоти і найближчими місяцями вам не хотілося дивитися жодні російські фільми, тоді обов’язково поглянете “богиню”літвінової.

читать комментарии (0)

Отже, відвідала я сьогодні фільм один.
Називаєтся “Таємничий ліс”.
Уж як його лише не розхвалювали. І сюжет динамічний, і страшно до остраху, і Едріан Броди на пару з Хоакином Феніксом палять.

А у фільмі немає нотки, тієї нотки, що б зачепила з першої секунди перегляду.
Неужелі монстри, монстри не можуть виглядати природно, а не як недоумкуваті дикобрази в період скаженого захоплення ку-клукс-кланом?

Конечно, за ідею создатялинам фільму можна поставити тверду четвірку з натягнутим плюсом, але за втілення цієї ідеї в життя можна сміливо поставити кіл.
Мусолілась вона не раз і не два, і в книгах, і у фільмах. І, якщо в “Пляжі” ідея общини, відокремленої від зовнішнього світу, була вельми реалістична, то в “Таємничому лісі” здається вона якоюсь неймовірною і притягнутою за вуха, прибиті товстенними цвяхами до підлоги.

Но не можу не відзначити відмінної актриси, що грає сліпу, і того ж броди-недоумкуватого. Самевід них картина лише виграла. А зовсім не від постарілої Уївер, і волоокого Фенікса. Вони не витягують тонучий пліт “Таємничого Лісу” (і чому лише в російському прокаті назву цього фільму “The Village” перевели як “Таємничий Ліс”?).

Фільм до образливого нехороший. І ця нехорошість знову пахне натовпом молодих/ізвестних/начинающих зірок кіно, запрошених для того, щоб додати кассовості млявому і нудному сюжету.

читать комментарии (0)

Ета нехитра комедія позначила свою вікову аудиторію вже своєю назвою. Перш за все, вона адресована дівчатам 13 і 30 років. Хоча сюжетні ходи, гра акторів і якась загальна казкова наївність орієнтовані саме на 13-річних, так що мені, 31-річному дядькові дивитися цей фільм було удвічі смішно. А враховуючи, що головна героїня - мій колега, редактор журналу, навіть втройне. Лише сміх цей - зовсім не те, на що розраховували авторикомедії.

По сюжету, не дуже красива і успішна, але добра і розумна дівчинка з пластинкою на зубах, Джина зустрічає своє 13-ліття і відчуває себе при цьому нещасною - ті, кого вона вважала подругами, лише використовували її, а парубок, від якого вона мліє, впритул її не бачить. Що ж до досить повного однокласника, який її обожнює, то його любові не помічає вже вона сама. Загалом, класичний дівочий розклад: принца на білому коні немає - я найнещасніша дівчина на світі. Джіна обожнює журнал Poise, який пише для 30-річних пані, і мріє бути одній з них. Так сильно мріє, що її мрія збувається: Джіна пробуджується ефектною 30-річною особою, що працює редактором в тому самому журналі. Але біда, вона не пам’ятає нічого з тих 17 років, що прошлі з дня її 13-ліття. Вона не має поняття про комп’ютери, стільникові телефони, взагалі, про сучасний світ. І, звичайно, про журналістику. Тим часом, її життя - та, яку вона не пам’ятає, - виявилася сповна сталою. Джіна виясняєт, що вона стала рідкою сукою, що йде по головах і займається сексом з мужом своїй колеги прямо у себе в кабінеті. Але та 13-річна дівчинка, що живе у неї усередині, зовсім не така. І вона щодуху намагається змінити все те, що зіпсувала за 17 років, які прожилаE2 неправильній мрії. Вийшло у неї чи ні - не скажу.

В силу свого подвійного призначення, фільм цей, не дивлячись на всі свої багаточисельні недоліки (коли Джіна принесла немислимий по своїй дурості план ппро переробку журналу, я подумав: “Зрозуміло, що його приймуть, але аплодувати лише не треба!”; без оплесків, зрозуміло, не обійшлося!), унікальний. Тому що 13- і 30-річні дивитимуться його абсолютно різними очима. А саме:

13-летніє слухатимуть неінжирною такій порції класичного голлівудського моралістичного пафосу і засвоювати закладені у фільм дві нехитрі думки про те, що треба бути обережним в своїх бажаннях і не додавати вірних друзів. І в зв’язку з цим дужеповезло всім товстеньким і очкастим ботанікам, тому що вразливі особи, в яких вони закохані, після цього фільму сповна можуть змінити своє відношення до них. І ті, хто навіть не дивився в їх сторону, можуть кинутися їх цілувати. Тому що дівчатка взнали, що товстенький непоказний хлопчина може вирости струнким і талановитим красенем, а перший парубок школи перетворитися на товстого і плішивого невдаху.

30-летніє будуть, хто з тугою, а хто і з посмішкою, згадувати школу, себе в 13 років і, звичайно, своє перше кохання. Взнаватимуть в мрії Джіни свою власну мрію скоріше подорослішати. Думатимуть про те, що б вони самі змінили в своєму житті, надай їм хто-небудь таку можливість. Я, наприклад, пригадав, що впродовж всіх шкільних років методично загадував при кожній слушній нагоді (ну, знаєте - щасливий квиток, два тезки по різні сторони від тебе і тому подібне) одне і те ж: “Хочу, щоб ЛВ в мене закохалася!”. ЛВ була першою дівчинкою класу, секретурем комітету комсомолу і єдиною зі всього випуску, хто закінчив школу із золотою медаллю. І, звичайно, мене, не дуже ефектного тихого хорошиста не помічала, хоча я завжди прагнув бути поруч: записувався услід за нею в шефи до младшеклассникам, малював стінгазету. А потім вона дійсно в мене закохалася, і я злякався. Тому що в моїх 16 років я не знав, як жити далі, коли збулася твоя найзаповітніша мрія. І я втік. Боязко, ганебно, наговоривши бідній дівчині купу дурощів, із-заяких вона плакала потім в подушку. Вона пробачила мене давно - ми старі друзі, дружимо сім’ями, але я себе не пробачив. Отже в бажаннях треба бути, дійсно, обережніше. Раптом хтось втомиться їх вислуховувати?

Даже дивно, що такий фільм, і признаватися-те в перегляді якого дорослому мужикові соромно, викликає стільки емоцій, і саме тому я вирішив про нього написати.

“Із 13 в 30″ на imdb.com

читать комментарии (0)

Дивився черговий раз.
Считаю, що це шедевр. Чомусь хочеться поставити в один ряд з Троєю. Може тому що приблизно таже епоха, а може створено з тим же розмахом. Може без особливих зірок, але творці настільки тонко і де треба правильно всі підкреслили… Цезарь воістину у фільмі виглядет одночасно величним і людяним. Марк Антоній жалюгідним, але в теж час що викликає краплю сльози при його кончині. Клеопатра - завойовником найбільших сердець.
Созданни образи для наслідування для наслідування підростаючому поколінню. Подаруй рекомендую для перегляду не лише всім любителям кіно, але і для показу дітям, хоча жорстокості і хапає, але сповна в помірних кількостях.
Конечно є прітензії по дійсній історії що відбувається, але то хіба це головне у фільмі ?
Оставім історикам книги, а самі насолодимося фільмом “Клеопатра”.

p.S. Якщо ОФФ, повідомите - приберу.

http://www.imdb.com/title/tt0178130/

p.S. Начеб все виправлено

читать комментарии (0)

Ще одне, на мій погляд, нез’ясовне упущення Кіноклубу - нова робота Девіда Мамета “Спартанець”. Досить помітний і широко прокатуваний фільм, щоб про нього не сказати. Правда, на відміну від “людини-павука 2″, нічого хорошого про цю стрічку я, на жаль, не скажу.
Мамет відомий і шанований, перш за все, як відмінний сценарист (”Листоноша завжди дзвонить двічі”, “Недоторканні”, “Гленгаррі Глен Росс”, “Шахрайство”, “Ронін”,”Ганнібал”), але і знімати вінможе, підтвердженням чому служить “Грабіж”. Проте “Спартанець” слабкий у всьому, а по частині сценарію (ним, зрозуміло, і написаного) - особливо. Особливо показова в цьому сенсі лінія афро-амеріканського напарника Ськотта, героя Вела Килмера. По ходу фільму він викладається як вельми кмітливий і важливий персонаж - саме він переконав Ськотта не відступатися, відмітивши те, чого той не відмітив. Але в якийсь момент його викидають на смітник. Тобто про нього забувають, немов його і не було.
Но главноє, звичайно, не це, а взагалі вся лінія оповідання, що залишає у фіналі великий і жирний знак питання. Тобто дуже хочеться запитати: і що? до чого це все було? Фільм не чіпляє ні на секунду, а після себе залишає відчуття подиву. Не зрозуміло, як Мамет може бути таким безпорадним.
Визиваєт подив вельми високий рейтинг фільму на imdb. 7,1/10 - це дуже непогано для цього сайту. Я ж більше 5 не поставив би.

читать комментарии (0)

Стівен Спілберг вижив із  розуму, однозначно. Режисирувати, він, звичайно, абияк уміє, але довіряти йому написання сценарію не можна у жодному випадку, хіба що як наочні посібники для психіатричних клінік. Сценарії хай пишуть професіонали, для Спілберга це завдання явно надмірно складне. Не по Савці свитка, як мовиться.

Вообще, фільми про моральні страждання роботів, яких ображають злі человеки, запарілі вже капітально. Я б навіть сказав, що коли у фільмі чергова залізяка починає пускати сльозу з приводу відторгнення її злим білковим суспільством, мені хочеться расхреначить її на шматочки ломом і запихнути під прес для переробки металобрухту. І не те, щоб я безсердечний, просто набридло. Робот, людяніший, ніж людина - штамп гірше за злісну комп’ютерну систему, що мріє знищити людський рід.

Пара кретинів, чиє власне дитя лежить в комі з безнадійной хворобою, вистругує Буратину усиновляє хлопчика-робота, який взагалі повний дебіл, та зате схожий зовні на справжнього дитяти і навіть умєєт  у потрібний момент робити корчити зворушливі пики. У якийсь момент справжнє дитя виходить з коми, і консервну банку, що плаче, викидають на смітник. Залізяка починає мандрувати по світу у пошуках Блакитної Феї, яка зробить з неї справжнього хлопчика. В процесі пошуків залізний бовдур замерзає в льодах на 2000 років. Людство уміраєт, прилітають інопланетяни, розморожують хлопчика-робота і по локону волосся, яке він відрізував в своєї “матері”, клонують її. Після чого щаслива сімейка роботів-виродків і клонів-мутантів щасливо засинає навіки в кімсь уявному будинку з дитинства. Йде ця хренотень дуже довго, дві з половиною години. Велику частину часу хлопчик кричить “Мама, мама”, а його всі ображають. Міра дебілізма зашкалює за всі межі.

Никакого стосунки до поняття “Штучний інтелект” фільм-код не має. Передбачаю, що особистий рівень інтелекту Стівена Спілберга виключно невисокий.

читать комментарии (0)

На Карловарськом фестивалі кіно демонстрували новий дебютний фільм японського режисера - “Keep on Roking”. Чесно сказати, була приємно здивована. Фільм по сюжету зовсім нескладний, але залишає приємні відчуття, з ідеєю, що у наш час зустрічається вже не так часто, дуже красиво знятий, артисти молоді, але талановиті, ну і, звичайно, цікава сама тема Японії.

Фільм про долю молодого співця, вимушеного на деякий час…іться з Токіо додому в провінційне містечко. Його приїзд збігається з несподіваною смертю батька, власника невеликого заводу, вирішенням його групи знайти йому заміну, втрачаються стосунки з дівчиною - вообщем, все рушиться на плечі абсолютно не звиклого до труднощів чистолюбівого парубка з великим гонором. Він вирішує продовжувати сольну кар’єру і вигадує новий хіт, але з іншого боку відчуває необхідність продовжити справу всього життя батька - управління заводом….

читать комментарии (0)

Я вже давно відмітив, що більшість акторів, що дорвалися до режисури, вибирають для свого дебюту по той бік камери щось на рідкість заморочене. Пояснення цьому просте: актор - істота підневільна, незалежно від рівня його дарування, йому доводиться підкорятися волі режисера, і позначити свій розум, тонкість і глибину зазвичай не удається; а тут такий шанс! Тому, коли я поглянув на піратському DVD “Нордфорк” - без сумніву, найдивніший фельм з баченого мною за останні декілька років, - перше, що прийшло мені в голову, це припущення, що режисер Майкл Поліш, чиє ім’я мені абсолютно нічого не говорить, по-перше, дебютант, а по-друге, актор. Правда, в своєму фільмі він не грав, на відміну від свого брата-близнюка Марка, з яким вони разом написали сценарій, але це нічого не означає. Може, він просто не хотів розкидатися?

На справі виявилось, що це третій повнометражний фільм Поліша, так що всі мої передбаченийія виявилися помилковими. Це остаточно завело мене в безвихідь, тому що іншого пояснення, навіщо брати Поліши затіяли ето, і що вони етім хотіли сказати, я не знайшов. Відмічу, що синопсис, надрукований на обкладинці диска, обіцяв мені, можливо, не зовсім звичайну, але, в той же час, сповна життєву історію:
Жітелі маленького американського містечка Нордфорк виявилися в неприємній ситуації, коли з’ясувалося, що після запуску ГЕС долина, в якій вони живуть, буде повністю затеполону. Хочуть вони цього чи ні, але всім нордфоркцам надлежіт в швидкому порядку покинути свої будинки і переселитися в інше місце. Хтось зробив це відразу, а хтось ні за що не хоче покидати рідні місця. За о1танніми приїхали спеціально виучені люди, яким наказано всіма правдамі і неправдою витурити аборигенів з їх будинків. Серед тих, хто все ще залишився в Нордфорке, – батько Харлан (Нік Нолт), що знаходиться під його опікою украй хворобливий хлопчик Ірвін, а також ще декілька второстепенних персонажів.
Но справа зовсім не в сюжетній підоснові. Це лише фон. Сцени з людьми в чорному (одного з них, до речі, грає Джеймс Вудс), що роз’їжджають по безплідній пустелі, яку вдає із себе Нордфорк, перемежаються напівмістичними сценами, в яких хлопчик Ірвін, вмираючий на ліжку в будинку батька Харлана, спілкується з дивною четвіркою: дивним чоловіком в чалмі, що носить ще дивніше ім’я Чашка Сподіваючись (Робін Сачс), дивною жінкою в парику, що носить ім’я Квітка Геркулеса(Деріл Ханна), дивним безруким всезнайком з абсолютно знущальним ім’ям Щасливий (Ентоні Едвардс) і ще одним ледве менш дивним типом, який просто відсвічує поруч і ім’я якого я не запам’ятав (Бен Фостер). Ці четверо розшукують втраченого ангела, а хлопчик запевняє, що це він і є, і в доказ пред’являє футляр з крилами, шрами на спині, звідки їх відрізували, і на скронях, звідки був видалений німб.
Бессмисленная багатозначність – одна з найненависніших мені вкіно речей, а їй, на мій скромний погляд, фільм наповнений до кроїв. Також предостатньо у фільмі довгих планів а-ля Антоніоні і Тарковський (які в з’єднанні з цією найбезглуздішою багатозначністю дають абсолютно убивчий ефект, як мінімум, навіваючи смертельну нудьгу) і прісних діалогів, від яких хочеться вити. Через вищевикладений, після фільму у мене залишилися лише жаль про убитий даремно вечері, подив і маленька дещиця сумніву в собі, яка взагалі завжди зі мною.

читать комментарии (0)

Минулої неділі поглянули довгожданий і багатообіцяючий (судячи по рекламних трейлерах) фільм The Village (в
российськом прокаті називатиметься “Таємничий ліс”) - від режисера M. Night Shyamalan (хоч убийте, не знаю як по-російськи написати це індійське ім’я :), який також зняв “шосте відчуття” і “знаки”.
Главноє, дія відбувається в маленькому селі, де всі щасливо, бадьоро і весело, але… Населений пункт оточений таїнственним лісом, в який у жодному випадку не можна заходити, оскільки в нім проживають жахливі чудовиська, які ходять в плащах (!!!) сокрального червоного кольору, лякають страшним виттям дітей і вагітних жінок і розкидають, де не попадя, трупи середнього розміру звіряток з обідраною шкірою (бе!). Інколи, для острашки приходять вночі в село (про що дзвоновим дзвоном оповіщає спеціальний стражник-доглядач на вежі, якого, до речі, грає хлопчик з “Мечателей” Бертолучи), всі повинно спрятаться в підвал, а лісові монстри страшно топатимуть по будинку, гарчатимуть… лякати одним словом. Знято захоплює, з любов’ю, я б сказала, багато красивих довгих планів, мизика, належна для такого роду фільмів, зайняті непогані актори наприклад Сигурні Уївер, Хоакин Фенікс і страшно носатий Адрієн Броди (”Піаніст”) і звичайна для цього режисера дуже несподівана розв’язка. Можу лише сказати, що на виході з кінотеатру страшно не було, але в середині фільму було декілька що по-справжньому холодятькров моментів.
Больше всього сподобалося -
1. готичні гілки на тлі яких йшли початкові титри, дуже зловісні;
2. сліпа дівчина в жовтому “захисному” плащі посеред поля з бруквою або не знаю як ця ягода там називається “поганим” червоного кольору;
3. режисер фільму M. Night Shyamalan, що читає газету і що відбився в скляних дверцях шафки з медикаментами.
Но попередні його киношки мені все ж більше сподобалися - в них хоч якийсь сенс був. Від цього, чесно прізнаюсь, чекали більшого. сайт фільму: http://thevillage.movies.go.com/

читать комментарии (0)

[error: Irreparable invalid markup (''<img [...] ">”) in entry. Owner must fix manually. Raw contents below.]

<a href="http://images.amazon.com/images/P/6302800722.01.LZZZZZZZ.jpg" target="_blank" border="0"><img src="http://images.amazon.com/images/P/6302800722.01._PE_SCMZZZZZZZ_.jpg"" align="Left"></a><b>1970, Columbia Pictures</b>
реж. <b>Guy Green</b>, у ролях: <b>Ingrid Bergman, Anthony Quinn</b>.
по роману <b>Rachel Maddux</b>. музика <b>Elmer Bernstein</b>

Оба у віці. Вона міська жінка. приїхала з мужом, невдалим письменником в село, щоб він писав книгу. Він "первый парубок на деревне". Має сина і дружину.

вообщем начебто проста історія. нічим не приваблива. та так воно і є. звичайний жіночий сопливий роман. але едінственноє на чому фільм тримається, причому твердо стоїть, це чудова гра Куїнна і Бергман. вони удвох витягують звичайний фільм до дуже високого рівня. один з небагатьох фільмів, де моя думка розійшлася з думкою імдб. їх 4.2 проти моїх 8.

читать комментарии (0)